Вікторіанські переклади
Цикл "До сина"
До сина
1
Блажен солодкий плавкий порух вій,
Сповільнених м’яким довколосонням.
Метелики на пізньому осонні
Так знемагають...
Сон, що тільки мріяв,
Вже жебонить, розмикує межи,
Волоття вій потріпує… Еолу -
Привітний змах руки. І ти біжиш..
«Де Телемах? Та й ...вклався ж бо зна коли…»
2
Твої складаю виграшки до шафи
Та бавлюсь ними трохи. А отця
З оранжевого хутерка дещиця -
Бесідниця моя. Хоч схожа на жирафа,
Їй легше пояснить, що все дійшло кінця,
Ніж мовить це, скажімо, до твого вітця.
3
Годує печивом щеня своє із плюшу
Ласкавий хлопчик мій – самі щедроти.
Почастував й мене. Губами ніжно скушу
Долоньку крихітну… Смакота…
Закинув личко і, всміхаючись, нагору
Простяг зім’яті в пальчиках галети…
Хто ж призволяється від липкої просфори,
Аггел невже то?
4
Дитина снить, заплющені очиці,
Аж раптом каже: «Мамо». Двічі. «Мамо, мамо».
Я втішилась, що за мою спідницю
Тримається дитя й побіля Твого храму…
5
Наш тихий дім, померклий уночі
Мене страха тінями, наче тая крипта:
Ощирилась у кухні темрява графітна,
Засліплі вікна, щось бурмочучи,
Ночіють гливим. Звичні сходи жахним скрипом
Женуть нагору…
…Та всміхається привітно
Ніч, розчиняючи ванькир, де син спочив,-
Вікно заллявши вповні посвітом нефритним,
Хлюпоче тишею, вколисує тендітно…
І морок, що будинок оточив,
Себе явить у якості новітній…
6
Я розклала книжку,
ти солдатів вишикував,
забрідаючи у всесвіти свої…
Та, схрестивши зрідка позір ніжний,
взнаєм́о ми незміренно більше:
ти – тремкі Ахматової вірші,
я - лялькові нищівні бої.
7
Де мокрі пальчики помацали каміння,-
вродилося казкове полотно…
Хотів впіймати Місяця, у сутінне вікно
гукав до нього
і цілунки бавні слав у піднебіння.
ще...
Долонька мокра гладень каменю
поляпала… І стало -
дивоглядне полотно…
…Лллясь! Бризок хаос! …й за піщане дно,
(вловити Місяця руками)
хапався…
…у канарковій піжамі заліз на сутінне вікно,
знов Місяця гукав –
на сон прощався
й невлучно поцілунки й́ому слав …
8
От він до мене вередливим сином:
"Мамо, дай вітаміну!"
Я й собі - норовливо,
голосом доньки примхливої:
"Мамо, та дайте вже ту вітаміну!"
Новоспечена бабця рада старатися:
перший онук – незнані вібрації
новітні емоції
"Осьдо вітаміна, Сонце!"
9
Між нашу одність струменить життя ріка,
нас розділяє й ширшає щомиті:
несе літак, ледь видний у блакиті, -
ти зором проводжаєш літака;
а завтрє - юнок плечі непокриті
із неї зринуть;
Амазонку з себе вдасть
позавтру і узве далеким краєм…
Страхуючи, я линву попускаю,
Всі двері - навстіж...
…може …відкілясь…
І календар горну, й кляну шахрайку.
10
Утрьох світанком йшли. Слідом
за нами тінь пливла,
де татко був одним крилом,
я - другим. І крилат,
і нелукав, ти кривуляв,
толочачи пісок.
Отак ми вперше янголя
вели у дитсадок.
11
Вже ангелиним первістком моїм
невинність втрачено: допіру він засвоїв,
як можна правду одягти брехнею.
Та так невміло користає нею,
і так зворушливо, що, замалим
не пирхаючи сміхом, мушу прояв
наклепницький я розвінчати вщерть:
"Не може буть, щоб лев цукерки зжер!"
12
Як втішно ти круглявий на виду:
опуклий лоб, щока так до ладу
м’якшить і вилиць клин, і підборіддя.
А кирпа й зовсім чудно удалася -
коротким з́авитком такого виду
художник в казці зображає хвиль кут́аси.
13-біс
Невинна безсоромність: до гостей
добраніч мовити і почимчикувати
до убиральні, обганяючи мене…
І, вихопившись відти, мов дикун отей,
поміж стільців в чім народила мати,
гасати з переможним: "От не доженеш!"
14
Ти мене охопив у пітьмі,
і …омила, замкнула в окіл
Лети чорна стояча вода:
де взялася за тисячу днів
з ніжок пухлих і ручок м'яких
ця істота – цибата й худа?!
15
Занедужав. Я – черкаю вірш,
до аптеки Божої рецепта.
Важу, що читатиме, що, цебто,
вишле в поміч ангелів скоріш.
Прикладу вуста до голови:
аж сахтить, ятриться, наче лава!
Мій нотатник за вахляра править:
я змахну і сиплеться на вид:
"Мій рідненький!"
Впало на чоло, - і метання враз зробилось легшим.
"Крихітко жадана!"
І уперше дихання спокійно попливло.
От уже і ангел в головах,
чергування в нього. Спи, дитино,
ранком будеш кріпким. Благостиню
нам звели віршовані слова.
16
Ти, сину, скоро звідаєш причину,
З якої жук
Надкрилки спижеві нещільно так стуляє,
Чом пальчик твій йому не дошкуляє,
Чом кручену гвинтом шкоринку з-під ножу
Не хоче їсти,
Не йде нікуди і нічого не боїться…
А поки я тобі отак скажу:
Поснідав добре він і досі не голодний.
А що заціпенів… так те жукам природно,
То виструнчив його Верховний жук,
Узвавши гратись за неходжену межу.
Вікторіанські переклади
Різне
Я чорній кицьці перетнула путь
Я чорній кицьці перетнула путь,
Ми з нею заходились навперейми,
Я газ притиснула, що заледве порснуть
Вона устигла… І зловісні фрейми
Лихих її очей, що поуз пропливли,
Повідали мені одну з прикмет котячих –
Якщо вночі мадам, що тяжко плаче,
Та переступить хід – чекай невдачі…
Станси до Аліси
Вберися! Я для тебе цілий день
Поезій гаптувала шати.
То роздивись - чи схочеш одягати,
(я призберу ще деінде)
А чи подрати…
Твоя то велич. Я лише вдалась
Блавати слів перекроїти…
Природу ж слів мені не одмінити –
Химерним є прядиво фраз…
То що, дошити?
Не я…
Не я іду за часом.
Він мене
Розмитою скуделлю опливає…
Вже по коліна вгрузла,
я чекаю
Коли ж то сель важкий до поясу утне.
Не я іду за часом.
Він гряде
Моїм обличчям. З’явища і люди,
Не дбаючи, згадаю чи забуду,
Майнують встріч ізнов,
як лист в осінній день.
Не я іду за часом.
Він спада
Мені на лоно перстію пахкою.
І не вдавившись мною як такою,
Прошарок з плоті
всмак
неквапом
тлить руда...
Геть пішов!
З пальців, що от тільки змалювала, дулю – ось тобі!
Ще й відміряю до ліктя, як замало – на тобі!
Хляй туди, де стоячи давали, під ярміс тобі!
Бо ж мої чесноти та кружало - то не по тобі!
Гей, гарнюк! Чи м'о, тобі невтямки? Геть пішов!
Просмердівсь в варгатах волохатих, що аж б’є душок.
Мні й без тебе малося, триклятий! Цап тебе знайшов,
Пріч із вимочком своїм, бо я таких знайду мішок!
Вальпургієва ніч
Вальпургієва ніч. Шабаш відьомський.
Зірками оперезаний очерт…
Малеча, розкомизившись, плачем
заходиться, й не спить.
На мідний щерб
старого місяця кицьки - чортячі доньки
волають - де Трубі Ієрихонській!
Тріпочеться душа, зачувши лоскіт
неретів пекла.
Жахом повне вщерть,
до смерті рветься серце... як додому.
Вальпургієва ніч. Зловісним рипом
незримих східців псячиться пітьма.
Хрипить кугут ізляканий псалма -
пригукує світанок. Та - катма!
Ступир замащений з кутка на двір подибав…
Німіє шія, гейби душить глиба, -
і тягнеться рука додолу скинуть
холодну згарду. Аж її ... нема!
Стухає каганець.
Пречиста, вибав!
Вальпургієва ніч. Огидний регіт
зніміле небо жахно протина.
Од танців дідьчих огирів руна
трясе окрай.
Тойбічна таїна
верцадла стьмарила - вже їм злодійську негідь
несила відбивать.
Зубівний скрегіт
луна ...
То дітогубиця край гребель
діт́очок ськає св́оїх. Вигина
Жирова Краля бров, мов шію лебідь…
...Безвусий Янгол заблудив між сил ворожих
Й благає криком: "Одчини мні, Матір Божа!"